Планування – це система методології, технології та підсистеми управління. Методологія планування включає принципи, методи розробки планів і логіку.
Планування як процес включає обґрунтування:
- місію підприємства;
- принцип функціонування підприємства;
- ціль і завдання довгострокового і середньострокового розвитку підприємства;
- планованих показників діяльності та ефективності;
- спосіб досягнення заданих параметрів;
- засоби реалізації плану.
Планування як підсистема управління формує показники майбутнього розвитку об’єкта планування, забезпечуючи прийняття ефективних управлінських рішень.
Результат планування є план. План – це документ, в якому фіксується бажаний рівень розвитку підприємства, його матеріальний і фінансовий потенціал та результативність господарської діяльності.
План – це майбутній розвиток і стан підприємства, виражена кількісними і якісними параметрами його діяльності та способами їх досягнення.
Об’єкт планування є конкретні підприємства, організації, державні структури, регіони, галузі, міжгалузеві утворення. Суб’єкт планування є структурний підрозділ або інші фізичні, юридичні особи, що займаються розробкою та обґрунтуванням планів.
Планування полягає в обґрунтуванні майбутніх економічних цілей розвитку та форм господарської діяльності підприємства, надання послуг тощо. Цей процес вирішує низку завдань. До завдань планування господарсько-фінансової діяльності підприємств відносяться:
- формування питань щодо майбутніх проблем і можливостей розвитку підприємства;
- обґрунтування цілей, завдань, стратегії розвитку підприємства;
- планування ресурсів і способів їх використання для досягнення цілей розвитку підприємства;
- проектування реалізації планів і контроль за їх виконанням.
Планування базується на прогнозах та розрахунках. Останні являють собою аргументоване припущення, виражена в кількісних і якісних формах, щодо майбутнього розвитку об’єкта планування.
Щоб підприємство економічно розвивалося, необхідно щоб система планування охоплювала всі рівні системи управління: від державних органів до структурних організацій та підприємств.
Важлива роль відводиться державі, яка, з одного боку, суб’єкт ринку, який планує економічні відносини, що виникають між федеральними й регіональними органами влади, між підприємствами й державною бюджетною системою, а з іншого – як суб’єкт планування державних унітарних підприємств, з третього – як владна структура, яка визначає умови й прийоми регулювання господарських відносин суб’єктів ринку незалежно від їхніх форм власності.
Такі передумови та необхідність планування висувають нові вимоги до методів, процесу обґрунтування планів і організації їх виконання. Тому використання планування в ринковій економіці передбачає пошук найбільш якісних принципів, методів і технологій розробки планових показників.