За попередніми розрахунками Національної академії наук, реальна вартість природного капіталу України досягає 320-380 трильйонів доларів, з них 83-88% припадає на природно-ресурсні багатства.
Про це розповідає “Економічна правда” з посиланням на статтю доктора економічних наук Олександра Коваліва в “Дзеркалі тижня”.
“Отже, в грошовому еквіваленті доступних багатств на кожного громадянина припадає приблизно по 2 млн доларів”, — наводить розрахунки автор.
Як зазначає Ковалів, “нами вперше науково доведено, що вартісна частка природного об’єкта в Україні в ринкових відносинах не може бути менше вартісної частки об’єкта цивільних прав (земельної ділянки). Наприклад, для ріллі середньої якості і продуктивності в Україні їх співвідношення має бути 0,65 і 0,35. В таких же пропорціях повинні функціонувати національний податок (рентна плата) і власні прибутки (доходи)”
“Також обґрунтовано, що абсолютна вартість (сума часток) такого одного гектара ріллі на даний момент повинна становити 2934 євро (1723 (0,65) + 1211 (0,35)), а на час виконання основного обсягу програми проведення земельної реформи в Україні має зрости в цілому до 6412 євро проти середньої величини в країнах ЄС у 8000 євро/га”, — йдеться в матеріалі.
Політики навмисно залишили поза увагою громадян чинну конституційну норму, згідно з якою встановлюється: “Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони (скорочено “земля та її природні ресурси”) є об’єктами права власності Українського народу”, вважає автор. Відтак, інформаційний простір і голови людей наповнюють недостовірною інформацією про те, що в Україні начебто можливо в законний спосіб продавати землю та її природні ресурси, які фактично є об’єктами права власності українського народу, або ж про недопущення цього явища шляхом накладання фіктивного мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. Такі ж крайності допускаються на всіх рівнях органів влади.
Натомість громадяни мають розуміти, що всі землі та їх природні ресурси як природні об’єкти в межах території держави, в тому числі острови та землі, зайняті водними об’єктами, маючи здатність також надавати різноманітні екосистемні послуги, поділяються за своїм основним цільовим призначенням на відповідні категорії земель, які не є об’єктами права приватної (державної чи комунальної) власності, а лише — користування. Цю вимогу підкріплює інша надважлива норма цієї ж статті 13 Конституції України, яка декларує: “Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону”. Саме ця ключова умова — “лише користуватися природними об’єктами”, а не “володіти” і не “розпоряджатися” ними, дає підстави стверджувати про відсутність конституційного права володіти і розпоряджатися чужою власністю.